Споживча кооперація України: історичний досвід, сучасний розвиток, стратегічні орієнтири: збірник наукових доповідей учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Львів: Львівська комерційна академія, 2010. –322 с.

КООПЕРАЦІЯ ТА НЕФОРМАЛЬНІ ІНСТИТУТИ

Анотація: Автором розпочате теоретичне дослідження кооперативного сектору економіки в руслі тлумачення кооперації як явища. Виявляються зв’язки між цими інститутами.

Ключові слова: кооперація, неформальні інститути, співпраця, конкуренція, коаліції.

Автором начато теоретическое исследование кооперативного сектора экономики в русле толкования кооперации как явления. Раскрывается связь между данными институтами.

Theauthorhasstartedthetheoreticalinvestigation of the cooperative economic sector viewing cooperation as a phenomenon and revealing some connection between them.

Key words: cooperation, informal institutions, collaboration, competition, coalition.

Характерною особливістю сучасного періоду розвитку людства, який багато економістів ще називають постіндустріальним, є структурна перебудова економіки. Причому структура зазнає кардинальних змін як в західних країнах, так і на периферії, та визначається взаємним проникненням. Непрямим підтвердженням цього слугують імперичні дослідження, що характеризують зміну співвідношення фізичного та людського капіталу в структурі сукупного капіталу європейських країн починаючи з 1800 року, яке змінилося з 4:1 до 3:7 в 2000 році [1].

Невпинно зростає роль галузей економіки, які базуються на основі людського розвитку. З підвищенням освітнього рівня учасників коаліцій, що сформувались навколо «нової економіки» [2] поступово відбувається підвищення їх рівня життя, котре впливає і на зростання суспільства в цілому. Спостерігаються стійкі тенденції зміни шкали мотивів діяльності людини. В мотиваційній системі починають домінувати фактори внутрішнього розвитку особистості та взаємодії між індивідами, що в свою чергу стає основою для розвитку самоорганізації.

Зміни в мотиваційній системі слугують основою для розвитку особистості, орієнтованої не на максимізацію матеріального споживання, а на досягнення духовної досконалості та внутрішньої гармонії, підвищення творчого та інтелектуального потенціалу. Багато сучасних дослідників, зокрема Д. Белл, П. Дракер, Ф. Махлуп, Дж. Несбітт вважають за головне в постіндустріальних соціальних новаціях появу четвертого інформаційного сектору економіки і позиціювання зайнятої в ньому нової соціальної групи сучасного суспільства, яку іменують технократичним класом, елітою статусу, інтелектуальною елітою, класом носіїв знання.

Найбільші затруднення в процесі теоретизації цієї гіпотези викликає проблема окреслення меж існування нового класу - починаючи від галузевої приналежності і закінчуючи територіальними ознаками. Одночасно такий підхід виявляє все більш очевидний факт розвитку сучасної економіки шляхом нарощення кооперативних ефектів, виражених в прогресуючому ускладненні економічних одиниць та структурній взаємодії між ними за мережевим зразком, перманентній інноваційній діяльності, багаторівневій інституціоналізації світового господарства та міжкраїнних відносин у вигляді горизонтальної інтеграції.

На цій основі більш просто абстрагуватись від конкурентно-індивідуалістичної парадигми, яка превалює в економічних знаннях та зосередитися на доведеному в галузі історичного знання факті – з самого початку свого існування люди для організації процесу життєдіяльності завжди об’єднувалися в коаліції, стійкість яких забезпечувалась різноплановими відносинами – починаючи із спільної праці і закінчуючи морально-етичними уподобаннями. Розуміння такого природного для людського суспільства поєднання чинників, які фундаментують спільну життєдіяльність в коаліціях полегшує трактування економічних відносин. Перш за все, це дозволяє по іншому оцінити і положення А. Сміта про поділ праці, який вчений розглядав як першоджерело економічного прогресу, і аналіз теорії К. Маркса, який вже трактував господарську еволюцію як ряд змін в системі поділу і кооперації праці, вбудувавши в цю систему два типи кооперації – просту і кооперацію основану на поділі праці, що надовго погасило інтерес економічної науки до широкоформатної кооперації в коаліціях. Врешті решт, базуючись на такому спрощені К. Маркс прийшов до зовсім парадоксального висновку – стверджуючи що поділ праці і є сам по собі особливий вид кооперації [3].

Очевидно, що дотримуючись формальної логіки поділ є розділенням, диференціацією єдиного цілого, а кооперація, навпаки, зворотна інтеграція, координація дії незалежних цілих частин. Д. Стіглер, коментуючи цю проблему замітив, що, не дивлячись на величезну кількість посилань на пасажі про розподіл праці і шпилькову мануфактуру, за двісті п’ятдесят років з часу виходу «Багатства народів» ніхто так і не розвинув та не використав теорію поділу праці [4]. Змінилися з часів Сміта і погляди економістів на конкуренцію, як елемент ринкового механізму. Ринок Сміта розглядається як приватний, а конкуренція як досконала, маючи на увазі її ідеальний варіант народжений абстрактним мисленням.

В питанні визначення самого поняття конкуренції, як і у випадку з кооперацією також не сформовано єдиної позиції. Можна говорити тільки про розповсюджені підходи. Перш за все, це класичний варіант розуміння конкуренції як елементу ринкового механізму, і як суперництва, спрямованого на набуття стійких конкурентних переваг і, нарешті, як критерій типу ринків – монополія, олігополія, монопсонія по Г. Штакельбергу або – як досконала конкуренція, монополістична конкуренція, однорідна олігополія, неоднорідна олігополія, монополія по Е. Чемберліну і Дж. Блейну.

Є. Рейнгольд пропонує наступне співвідношення понять [5]. На самому загальному рівні безвідносному типу суспільного виробництва присутня поведінка економічного агента в умовах ресурсних обмежень, що породжує боротьбу за обмежений економічний ресурс – за натуральну сировину, джерела енергії, за ринки збуту, за частку ринку, за увагу споживачів і так далі. Боротьба за обмежені ресурси стосовно типу суспільного виробництва набуває форму моделі поведінки економічних агентів, а поведінка, в свою чергу, визначає тип ринку, його будову або морфологію. Зміна типу економіки або типу ринку призводить до трансформації елементу ринкового механізму – говорячи по іншому, конкуренція, як механізм, може змінювати свою природу. На рівні окремих економічних агентів – організацій, моделі конкуренції проявляються в різних формах реакції на ринок – суперництві, взаємодії, співробітництві. Отже, аналіз з позиції конкуренції дає нам змогу спостерігати постіну взаємодію між категоріями коооперації та конкуренції та допомагає зрозуміти економічну реальність, яка демонструє постійно зростаючу взаємодію конкурентної та кооперативної економічної культури.

Не маючи теоретичного пояснення цього феномену та будучи практиком Р. Нурда, відомий як чільник корпорації «Novell Inc.», яка відіграла не останню роль у створенні вільного програмного забезпечення на основі операційної системи «Linux», розбираючись в хитросплетіннях законодавства про інтелектуальну власність, використав термін сoopetition (Co-opetition), утворений від сполучення англійських слів cooperation – співробітництво та competition – конкуренція. Якщо перекласти його українською мовою, приблизно отримаємо вираз «коопконкуренція».

Термін швидко ввійшов в оборот та став застосовуватися для позначення процесу на рівні вибору концептуального рішення за участю багатьох вільних агентів через їх безпосередній інтелектуальний внесок варіантів рішення, та наступний його відбір шляхом голосування за найбільш оптимальний варіант з наступною його реалізацією та використанням в інтересах кожного окремого агента і всіх бажаючих отримати з цього вигоди.

Фактично таке тлумачення «коопконкуренції» повністю відповідає поясненню процесу створення вільного програмного забезпечення, де вільними агентами виступили незалежні програмісти, які співпрацюючи створили не тільки суспільний ресурс, але й повноцінний інноваційний інститут з усіма його атрибутами, який успішно зайняв своє місце в сучасному інституціональному середовищі. На нашу думку, неформальний процес створення нового інституту та наукове тлумачення існування коаліцій слугує ключем до вирішення багатьох проблем, пов’язаних з побудовою кооперативного сектору економіки в Україні. Використовуючи термінологію інституціональної теорії ми одержуємо змогу виділити дві основні проблеми, які постали перед кооперативним рухом – присвоєння результатів економії витрат через порушення контрактів по розподілу повноважень між учасниками транзакцій та дилема нераціонального вибору, який здійснюють учасники в результаті існування недовіри між собою. Такий стан речей не відповідає положенню, щодо позиціонування кооперативу як самоорганізованої системи. Отже, основне питання, яке постало перед кооперативною наукою можливо сформувати так: чому в сучасних українських реаліях  повноцінно не функціонує процес самоорганізації  при конструюванні кооперативного сектору як необхідної складової багатоукладної соціальноорієнтованої економіки?

Досить очевидно, що природа самоорганізації глибоко укорінена в неформальних відносинах, на яких базується виникнення коаліцій в людському суспільстві. Д. Норт поділяє інститути на формальні та неформальні [6]. Формальні – це закріплені письмово правила гри, виконання яких контролюється формальними організаціями. Неформальні - це правила взаємовідносин, які склалися в малих і великих коаліціях та існують у вигляді звичок, традицій, виконання яких контролюється учасниками самостійно. Неформальні правила поведінки завжди передують формальним. Навіть в самих розвинутих економіках співвідношення формальних правил до неформальних завжди на користь останніх та складають левову частку інституційного середовища. Формальні правила складають лише невелику, хоча і важливу частину тієї сукупності обмежень, які формують перед індивідом ситуації вибору.

Інститути утворюють набір обмежень, в середині яких людина вільна, а економічний суб’єкт володіє такими економічними властивостями як прагнення до максимізації корисності, прагнення до раціонального вирішення завдань, обмеженою раціональністю за рахунок неповної чи викривленої інформації або нездатності зробити раціональний вибір через її велику кількість. В цьому випадку індивід орієнтується на рутини або поведінку інших членів коаліції. Інститути постають як екзогенні обмеження, але в процесі соціалізації імплантуються до свідомості і перестають сприйматися як сторонні дії.

Формальні і неформальні інститути трансформують звички і стереотипи мислення в соціально-економічні структури. Правила забороняють або дозволяють різноманітні види дії індивіда в процесі співпраці або конкуруванні з іншими індивідами як всередині коаліцій, так і між ними. Постійна  циркуляція інформації, яка передається через соціальні механізми комунікації визначає розвиток неформальних інститутів, що спостерігаються ззовні через особливості культури. Виникаючи як засіб координації людської взаємодії неформальні обмеження частково трансформуються в формальні правила, які є соціально санкціонованими нормами поведінки, обов’язковими до виконання всіма членами коаліції та покликані слугувати зниженню ступеню невизначенності та розміру трансакційних витрат.

Твердження про існування особливого інституціонального середовища на теренах колишньої радянської імперії не потребує особливих доказів. Основним його проявом, який спостерігається в щоденній діяльності є превалювання неформальних відносин над формальними з яскраво вираженим ієрархічним характером. Тут доцільно використати поняття розподільчої коаліції, що запропоноване М. Олсоном [7]. Коротко зміст цього поняття може бути представлено наступним чином. Розподільчі коаліції - це такі групи спеціальних інтересів, які прагнуть забезпечити собі частку суспільного доходу, котрий переважає їх внесок у виробництво. При цьому на останнє покладаються витрати, пов’язані із самим процесом перерозподілення.

Особливістю діяльності розподільчих коаліцій є протиріччя між собою, які виражаються в колективних діях, спрямованих на створення переваг для окремої групи за рахунок іншої. Зрозуміло, що їх діяльність знижує ефективність та сукупний дохід суспільства. Основною причиною виникнення розподільчих коаліцій на наших теренах стала радянська держава, яка в силу свого тоталітарного походження всіляко обмежувала будь-яку ініціативу. Для забезпечення мінімальних потреб життєдіяльності за таких умов, агенти були вимушені до вироблення та виконання особливих неформальних правил на основі неформальних особистих зв’язків, які були спрямовані на забезпечення переважного доступу групи до певних благ, прав та можливостей, які номінально знаходилися в розпорядженні держави і в іншому випадку могли бути використані в інтересах сторонніх осіб – членів коаліцій. Досить довгий період існування тоталітарної держави дозволив більшості населення країни  досконало освоїти таку кооперацію на основі особистих зв’язків.

Вищезазначене дозволяє зробити висновок про те, що структура розподільчих коаліцій привноситься і до процесу конструювання кооперативного сектору економіки та безпосередньо вживлюється в її первинну ланку - кооператив. Наявність дії багатьох чинників, що впливають на процес кооперативного будівництва обумовлюють складність дослідження та затрудняють здійснення практичних рекомендацій, що в свою чергу вимагає колективних дій та утворення коаліції із зацікавлених в цьому дослідників та практиків.

Література

1. Медведев В. А. Перед вызовами постиндустриализма: Взгляд на прошлое, настоящее и будущее экономики России. – М.: Альпина Биснес Букс, 2003. – С. 206.
2. Авдокушин Е. Ф. «Новая экономика»: сущность и структура // Экон. теория на пороге XXI века- 5. Неоэкономика / Под ред. Ю. М. Осипова и др.,- М.: Юристъ, 2001, 624 с.
3. Маркс К. Капитал. – Т.1.– М.: Госполитиздат, 1953. – С. 328-376.
4. Stigler G., Friedland C. The Literature of Economics: The Case of Berle and Means // Journal of Law and Economics. – 1983. – № 26. – pp. 237-268.
5. Рейнгольд Е. А. Проблемы конкурентоспособности в современной экономике/ Рейнгольд Е. А. // Проблемы современной экономики, № 3(27) [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.m-economy.ru/art.php
6. Норт Д. Институциональные изменения / Норт Д. // Вопросы экономики. - 1997. № 3. С. 6-18.
7. Олсон М. Логика коллективных действий: Общественные блага и теория групп: Пер. с англ. / М. Олсон. М.: Фонд Экономической Инициативы, 1995. 165 с.

Чижевська М.Б.  Споживча кооперація України: історичний досвід, сучасний розвиток, стратегічні орієнтири: збірник наукових доповідей учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Львів: Львівська комерційна академія, 2010. –322 с.

Посилання на публікацію цієї роботи в науковому електронному журналі  "УКРАЇНСЬКА КООПЕРАЦІЯ" №4, 2011