|
Науковий вісник Національного університету Державної податкової служби України (Економіка, право): Вип. 1(44)/ Голов.ред. П.В.Мельник – Ірпінь: НУДПСУ, 2009. – С.244 – 249. Формальний інститут кредитної кооперації
Анотація: В роботі представлено основні елементи формального інституту кредитної кооперації. Проаналізовано вітчизняну законодавчо-нормативну базу кредитної кооперації. Ключові слова: інститут, законодавство, кредитна кооперація, грошово-кредитна система.
Вступ. Розвиток країни сьогодні пов’язується з вдосконаленням існуючої індустріальної структури та забезпеченням переходу до постіндустріального суспільства через формування повноцінного набору ринкових інституцій. Інституціоналістами вже доведено, що ефективність економічної системи залежить від ефективності її інституційної основи. До ефективних інститутів можна віднести ті, що здійснюють позитивний вплив на розвиток економічних процесів, сприяють економічному зростанню, знижують трансакційні витрати функціонування економічної системи. Ступінь вивчення та постановка проблеми. В світлі цього постає необхідність розподілу інститутів на формальні і неформальні, що має важливе економічне значення для аналізу сучасної ситуації в економіці, оскільки розбіжності та неузгодженість між інститутами формальними та неформальними закономірно притаманна періодам їх кардинальної трансформації. Дослідженням цієї проблематики присвячені праці Вебера М., Гейця В., Гриценка А., Демсетца Г., Олейника А., Коуза Р., Меркулової Т., Норта Д. та інших. Однак багато аспектів потребують подальшого аналізу та деталізації. Зацікавленість інституціоналізмом пояснюється тим, що його методологія дозволяє дещо по-новому подивитися на процес створення цінності в умовах розвиненої економіки (цінність створюється в результаті взаємодії ринкових суб’єктів, які обмежені умовами зовнішнього і внутрішнього інституціонального середовища), дослідити реальні мотиви учасників цього процесу та вплив інститутів на процес взаємодії. Дане дослідження присвячено однієї зі складових грошово-кредитної системи – кредитній кооперації. На нашу думку, в Україні склалася очевидна тенденція до виокремлення законодавцем нового формального інституту – інституту кредитної кооперації. Результати дослідження. В інституціональній теорії під формальними інститутами розуміються правила, які створені і підтримуються спеціальними уповноваженими людьми (державними чиновниками) [1]. На думку Д.Норта, формальні і неформальні обмеження відрізняються один від одного за ступенем прояву. Він розглядає формальні правила як доповнення до неформальних, які тільки посилюють їх ефективність і, тим самим, дозволяють неформальним обмеженням регулювати більш складні обміни [3]. Формальний інститут кредитної кооперації доцільно розуміти як систему правових норм, що впорядковує фінансові відносини між економічними агентами. Дані відносини виникають між такими агентами, як кооперант-позичальник і кредитний кооператив-кредитор, а також між кредитними кооперативами (спілками), фізичними та юридичними особами, кооперантами та некооперантами. Законодавчо-нормативна база кредитної кооперації, що є основою формального інституту, представляє не тільки норму взаємовідносин держава – кредитний кооператив, а також регламентує взаємовідносини економічних агентів одного з одним. Мова йдеться про ті дії, які пов’язані з роллю агентів як учасників кооперативного руху, причому ми не обмежуємося тільки грошово-кредитною системою. Держава виступає в особі законодавця; інспекторів, котрі спостерігають за виконанням формальних правил та нормативів, що висуваються до кредитних кооперативних установ, виявляють порушення; судових органів, котрі вирішують суперечки в кредитних відносинах і застосовують покарання. Кожен агент, виконуючи ту чи іншу роль в кредитних кооперативних відносинах, має свої особливості поведінки, яка обумовлена з одного боку, його цілями, інтересами, мотивацією, а з іншого, обмеженнями законодавчо-нормативної бази. З системної точки зору формальний інститут кредитної кооперації можна представити як сукупність взаємопов’язаних елементів, серед яких можна виділити: - фінансовий інститут особливого роду, який за метою фінансової діяльності, способу розподілення доходу, набору здійснюваних операцій, видам фінансових послуг, фінансовим джерелам власного капіталу суттєво відрізняється від інших кредитних організацій і призначений для вирішення проблеми формування доступної та надійної системи дрібного кредиту; - сукупність кооперативів різних видів, типів і форм, що діють на неприбуткових засадах, відповідно до кооперативних принципів, які створюються незалежними економічними суб’єктами - членами-пайовиками, котрі не є конкурентами, з метою надання фінансової взаємодопомоги та супутніх послуг, перелік яких визначається законодавчими межами певної країни; - сукупність спільних дій незалежних економічних суб’єктів з метою досягнення певного соціально-економічного ефекту; - механізм дотримання правил щодо відносин, які виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати; - механізм нарахування сплати за кредитом, що включає порядок визначення відсоткової ставки, період, розмір платежів та правила повернення; - механізм забезпечення виконання зобов’язань за кредитною операцією та її цільове призначення. Ієрархічна структура нормативно-правової системи і системи законодавства визначається Конституцією, котра наділяє органи державної влади і органи місцевого самоуправління різним ступенем законодавчої компетенції і, таким чином, визначає безпосередню юридичну силу нормативно-правових актів, які формалізують побудову кооперативної системи. Основні джерела нормативно - правового регулювання кредитної кооперації можна викласти в такій послідовності: Конституція, як основний закон України; загальні закони; спеціальні закони; укази Президента України і постанови Кабінету Міністрів України; нормативні акти органів центральної виконавчої влади; розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг; локальні акти кредитно-фінансових установ; міжнародні правові акти, традиції, звичаї. Це стандартна ієрархія нормативно-правових актів, яка виходить з принципів побудови правової держави. Кооперативне законодавство, зокрема у кредитному секторі характеризується певною системністю, котру одночасно з іншими характеристиками йому надають правила ієрархії норм, які містяться в правових актах. Застосування цих правил дозволяє, у випадку виникнення колізій між нормативно-правовими актами, віддавати перевагу одному нормативно-правовому акту відносно іншого. Різні правила ієрархії нормативно-правових актів зводяться до правил вертикальної і горизонтальної ієрархії. Оскільки система кредитної кооперації може включати крім першої ланки – кредитних кооперативів, асоціації, ліги – другий рівень, а також кооперативний банк – третій рівень, то зрозуміло, що нормативно-правова база третього рівня буде спиратися на законодавчо-нормативну базу банківської системи. Тоді до представленої ієрархії необхідно буде додати нормативні акти Національного банку України та банківські правила і звичаї. Зауважимо, що на сьогодні в Україні немає жодної банківської установи з кооперативною формою власності. Важливе місце серед формальних інститутів кредитної кооперації належить законам, котрі мають загальне значення для здійснення підприємницької діяльності, встановлення прав власності, визначення правових підстав і порядку здійснення громадянсько-правових відносин і т.п. Застосування таких інституційних норм пояснюється тим, що кредитно-фінансові установи розглядаються національним законодавством як суб’єкти підприємництва і, відповідно, підпадають під стандартні норми в галузі підприємницької діяльності. До таких законів, які створюють інститут, можна віднести Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закони України «Про власність», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», «Про організацію формування та обігу кредитних історій», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про іпотеку», Карний кодекс України і т.п. Вказані акти встановлюють загальні вимоги відносно організаційно-правової форми кредитно-фінансових установ; загальні основи використання фінансових інструментів; загальні правила відносно укладання договорів та угод; загальні положення відповідальності в кредитно-фінансовій сфері. Державне регулювання і нагляд за діяльністю кредитних спілок здійснює Уповноважений орган згідно з законодавством України про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, інші державні органи відповідно до їх компетенції. Таким Уповноваженим органом, відповідно до Указу Президента України «Про Державну Комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» є Державна Комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Однак, визначаюче місце в правовому регулюванні діяльності кредитних спілок належить спеціальним законам. Юридична основа діяльності кредитних спілок, як складової системи кредитної кооперації, була започаткована лише у 1993 р. В цей час було видано документ, що заклав законодавчі підвалини для реального розвитку кредитних спілок. Це - Указ Президента «Про тимчасове положення про кредитні спілки в Україні» № 347 від 20.09.1993 р. Лише у 2001 році був прийнятий основний закон для вітчизняного кредитно - кооперативного руху - Закон України «Про кредитні спілки» від 20.12.2001 р. Починаючи з 2003 року приймаються ряд актів з метою забезпечення єдиного методологічного підходу при розробці статутів, перелік внутрішніх положень, методичних рекомендацій з ведення бухгалтерського обліку і т.п. До таких актів відносяться – «Примірний статут кредитної спілки», «Перелік внутрішніх положень кредитної спілки», «Методичні рекомендації щодо ведення бухгалтерського обліку кредитною спілкою та об’єднаною кредитною спілкою», «Положення про критерії та фінансові нормативи діяльності кредитних спілок та об’єднаних кредитних спілок» і т.п. Спеціальні закони займають провідне місце в системі джерел формального інституту, яке характеризується такими ознаками: їх приймає виключно вищий орган держави; вони мають вищу юридичну силу відносно інших підзаконних нормативно-правових актів; регулюють принципи створення і діяльності кредитних спілок та об’єднаних спілок; їх норми є первинними і мають деталізуватися у підзаконних нормативно-правових актах; прийняття законів супроводжується дотриманням спеціальної законодавчої процесуальної процедури. Прийнятий Закон України «Про кредитні спілки» визначив формально-правовий статус кредитних спілок як організацій (відповідно і інституту), основні принципи та економічні засади діяльності, форми управління. Згідно з Законом, кредитні спілки визнані неприбутковими організаціями, які можуть бути засновані тільки фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. До основних принципів діяльності кредитної спілки відносяться: добровільність вступу та свободи виходу; рівноправність членів (незалежно від розміру пайового та інших внесків); самоврядування; гласність. Законом забороняється заснування та співзаснування кредитними спілками суб’єктів підприємницької діяльності, крім місцевого кооперативного банку, як на території, так і за її межами. Передбачається обов’язкова державна реєстрація з чисельністю засновників, що обмежена мінімальною кількістю в 50 осіб. Управління кредитною спілкою здійснюється загальними зборами, спостережною радою, ревізійною комісією, кредитним комітетом та правлінням. Вищим органом управління є загальні збори її членів, що можуть приймати рішення з будь-яких питань її діяльності. Голосування на зборах відбувається за принципом «один член (присутній на зборах) – один голос». Законом визначені повноваження всіх органів управління кредитною спілкою. З метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів кредитні спілки мають право на добровільних засадах створювати асоціації кредитних спілок. Місцеві - у рамках однієї адміністративно-територіальної одиниці, якщо членами такого об'єднання є більш як третя частина кількості кредитних спілок, які діють на території такої адміністративно-територіальної одиниці, але у кількості не менше трьох кредитних спілок. Всеукраїнські асоціації - асоціації кредитних спілок, діяльність яких поширюється на територію всієї України, за умови, що членами таких асоціацій є кредитні спілки більш ніж з половини адміністративно-територіальних одиниць. Відмінність і особливість кредитних кооперативів від інших фінансово-кредитних установ полягає в простому механізмі створення, демократичній структурі управління, наявності статусу неприбуткової організації, особливій системі контролю, яка повинна не допускати зловживань та використовувати в своїй діяльності кооперативні принципи. Закон «Про кредитні спілки» визначив загальні принципи створення, діяльності та ліквідації кредитних спілок. Раніше цей інституціональний пробіл вирішувався не за допомогою спеціального законодавства, а загальних норм права. Зазначимо, що поряд з вертикальною ієрархією нормативно-правових актів існує і горизонтальна. Формально інституціональна архітектоніка відносить до основних правил горизонтальної ієрархії наступні: пріоритет кодексів над іншими законами; пріоритет Цивільного кодексу над іншими кодексами і законами в частині цивільного права; пріоритет нового нормативно-правового акту на тим, що був прийнятий раніше; пріоритет спеціального закону над загальним, оскільки загальні правила слід розглядати як субсидіарні [2]. Як формальний інститут кредитна кооперація є системою статутних організацій. Тобто свою діяльність всі складові ланки мають здійснювати на підставі затверджених статутів. З метою забезпечення єдиного методологічного підходу при розробці статутів кредитними спілками на виконання норм Закону України «Про кредитні спілки» у 2003 році Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України затверджено Примірний статут кредитної спілки. Будь-яка кредитна спілка має право розпочинати діяльність тільки після отримання свідоцтва про внесення інформації про кредитну спілку до Державного реєстру фінансових установ і спеціальних ліцензій, що зазначено у Розпорядженні Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності кредитних спілок з надання фінансових послуг». Кредитні спілки можуть, у відповідності до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і свого статуту здійснювати ряд фінансових операцій (значно менший, ніж банківські установи), головними з яких є залучення коштів на депозитні рахунки та надання кредитів, котрі і підпадають під обов’язкове ліцензування. До локальних актів можна віднести формальні акти, котрі встановлюють правила обслуговування клієнтів (положення про кредитування, правила відкриття та ведення рахунків). Прикладом може слугувати договір про відкриття та ведення депозитного рахунку, що укладається між кредитною спілкою та клієнтом (зазвичай членом спілки) і є обов’язковим до виконання обома сторонами. Також до локальних актів можна віднести окремі положення, зокрема положення про спостережну раду, про кредитний комітет, про ревізійну комісію і т.п. Вони визначають рамки їх компетенції і питання взаємовідносин між ними і кредитною спілкою та членами кредитної спілки. Вітчизняне законодавство не відповідає прийнятому міжнародною кооперативною спільнотою поняттю кооперативної ідентичності (Декларація про кооперативну ідентичність, XXXI Конгрес МКА, 1995 р.). Перш за все, це проявляється у відсутності єдиного визначення кооперативу як організаційно-правової форми організації. Як результат – нічим не виправданий податковий прес, котрий тисне на вітчизняний кооперативний рух. Виробничі кооперативи законодавець взагалі однозначно трактує як комерційні організації, що не відповідає інтересам єдиного правового забезпечення кооперативних відносин. Схожа ситуація склалася і на теренах колишнього Радянського Союзу. З точки зору інституціональної теорії існування в законодавчій системі тієї чи іншої мережі юридичних осіб обумовлено впливом багатьох факторів економічного і політичного характеру. Окремі конструкції юридичних осіб можуть з’являтися і зникати вслід за зміною форми державного устрою, форми правління і, навіть, політичного режиму конкретної держави. Поява, функціонування і розвиток юридичних осіб в значній мірі визначається пануючим в економіці типом господарського механізму, тобто прийнятою системою регуляторів економічної діяльності – ринковою, планово-централізованою, змішаною, перехідною. В залежності від цього розширюється або звужується мережа юридичних осіб, з’являються або зникають деякі їх різновиди. Отже, визнання необхідності існування кооперативного сектору економіки є не скільки показником міри зрілості юридичної системи, скільки відображенням певного інституційного середовища. Перш за все, потреба створення і розвитку кооперативів повинна усвідомлюватися в самому суспільстві, сприйматись основною його частиною як необхідна складова економічного, соціального і культурного розвитку будь-якої цивілізованої країни і людського прогресу в цілому. Така теза вже досить давно підтверджена Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН (88 пленарне засідання, 19 грудня 2001 р.), де визначено, що кооперативи в їх різних формах забезпечують максимально широку участь в економічному і соціальному розвитку всіх груп населення, включаючи жінок, юнацтво, людей похилого віку, інвалідів. Кооперація стала одним із найважливіших факторів соціально-економічного розвитку кожної країни окремо і людства в цілому. Взагалі ООН приділяє велику увагу проблемам, пов’язаним з впливом кооперативів на економіку і соціальний розвиток країн світу і в своїх документах неодноразово закликало національні уряди до визнання кооперативів в якості самостійної форми соціально-економічних організацій. В збалансованому суспільстві повинні діяти потужні державний і приватний сектори, а також сектор кооперації. В цьому контексті уряди мають проводити політику підтримки і формувати правові рамки, які відповідають характеру і функціям кооперативів та базуються на кооперативних цінностях і принципах. Їх законодавча ініціатива повинна бути спрямована в наступне русло: створення інституціональних основ, які б забезпечували швидку, просту, доступну та ефективну процедуру реєстрації кооперативів; стимулювання розвитку кооперативів в якості самостійних і самокерованих підприємств, особливо в тих секторах економіки, де вони надають такі послуги, які не в змозі забезпечити ніхто інший; сприяння об’єднанню кооперативів в кооперативні структури, що повністю відповідають потребам членів кооперативів; організація контролю за кооперативами на умовах, які відповідають їх характеру і функціям, з повагою до їх самостійності, і які б були не менш сприятливими, ніж умови, в яких діють соціальні організації інших форм (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 44/58, 1989 р.) Відповідно до визначення Міжнародної організації праці (МОТ), кооператив є самостійною асоціацією людей, які об’єднались на добровільній основі для задоволення своїх спільних економічних, соціальних і культурних потреб і прагнень спільного володіння підприємством, яке контролюється на основі демократичних принципів (Рекомендація генеральної конференції МОТ № 193 від 3 червня 2002 р.). Згідно визначення МКА кооперативи, незалежно від виду і форми – одне характерне соціальне явище, яке представляє собою автономну асоціацію осіб, що добровільно об’єдналися з метою задоволення своїх економічних, соціальних і культурних потреб через підприємство, яким вони спільно володіють і демократично управляють (Декларація про кооперативну ідентичність, ХХХІ Конгрес МКА, 1995 р.). В українському законодавстві, як організаційно-правову форму предметно розглянуто тільки виробничі і споживчі кооперативи. В основному його положення, які торкаються споживчих товариств відповідають визначенню МОТ та МКА, і положення про виробничі кооперативи суперечать йому в частині, котра відносить їх до комерційних організацій. Одночасно законодавець надав кредитним спілкам особливий організаційно-правовий статус. Згідно Цивільного Кодексу України (ЦКУ), кооперативні організації відносяться до юридичних осіб приватного права. Цим же законом визначається можлива форма існування юридичної особи – товариство та установа. Товариство створюється шляхом об’єднання осіб (учасників), які управляють ним, і навпаки – установу створюють засновники, які не мають права брати участь в управлінні. Таким чином, формою існування кооперативу в Україні є товариство. Крім цього, в ЦКУ існує поділ на підприємницькі і непідприємницькі товариства. До підприємницьких віднесені виробничі кооперативи. Одночасно непідприємницькими визначені такі товариства, які не мають на меті одержання прибутку для наступного розподілу між учасниками. Крім того, закон дозволяє (ст.86) непідприємницьким товариствам займатися підприємницькою діяльністю, якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Також в цій нормі споживчі кооперативи визнаються непідприємницькими товариствами. Щодо кредитних спілок, то відповідно до ст.90 ЦКУ юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Закон України «Про об’єднання громадян» не включає положення про кредитні спілки, що не дозволяє їх віднести до громадських організацій. Одночасно в ньому є посилання на те, що закон не регулює діяльність комерційних організацій, які мають на меті одержання прибутку і відносить до таких - кооперативи. Закон України «Про кооперацію» також не містить положень про кредитні спілки, що формально не дозволяє віднести їх до кооперативних організацій. В той же час, відповідно до ст.1 Закону України «Про кредитні спілки», кредитна спілка є неприбутковою організацією, заснованою на кооперативних засадах. Характеризуючи особливості правового положення окремих видів юридичних осіб, українське законодавство використовує такі поняття, як вид юридичної особи, форма створення юридичної особи, організаційно-правова форма юридичної особи. На нашу думку, на сучасному законотворчому етапі всі три поняття використовуються як синоніми. В зв’язку з тим, що зміст і наповнення цих трьох термінів офіційно не визначені, доцільно розглядати питання про окремі види юридичних осіб з точки зору особливостей їх організаційно-правових форм. Під організаційно-правовою формою більшість науковців розуміє такий вид юридичної особи, який відрізняється від іншої способом створення, обсягом правоздатності, порядком управління, характером і змістом прав і обов’язків засновників (учасників) у відношенні один до одного та юридичної особи. Аналіз всього переліку юридичних осіб, який наведено в гл.7 ЦКУ показує, що відповідно до визначення організаційно-правової форми підприємств, найбільш логічним було б класифікувати кредитні спілки як кооперативи. В свою чергу, на думку багатьох науковців, зокрема С.В.Тичинина та Т.Є.Абамової, кооперативи не можна відносити як до комерційних, так і некомерційних організацій. Вони займають самостійне місце в системі юридичних осіб. Комерційні організації в основному виконують господарські (підприємницькі) функції, громадські організації в своїй діяльності зазвичай не переслідують матеріальних цілей та спрямовують свої зусилля в сферу духовну, в якій результати мало піддаються кількісному вимірюванню. Кооперативи ж, використовуючи різні форми діяльності, досягають задоволення і матеріальних, і духовних потреб своїх членів одночасно, причому перелік основних їх характеристик ідентичний як для споживчих, кредитних, так і для виробничих кооперативів, що напряму вказує на необхідність єдиного правового забезпечення кооперативних відносин. Основними рисами кооперативних організацій можна назвати добровільність утворення, спільне володіння підприємством, контроль на основі демократичних принципів, задоволення спільних соціальних, культурних, матеріальних потреб своїх членів. Одночасно одержання прибутку кооперативом є не його ціллю, а тільки засобом її досягнення. Кооперативи незалежно від видів їх діяльності – торгової, посередницької, фінансової або виробничої, об’єднують спільні кооперативні принципи. На думку Н.В. Козлової, яка працює над проблемою розмежування комерційних і некомерційних юридичних осіб, комерційні юридичні особи спеціально створюються для ведення підприємницької діяльності, і в якості основної мети своєї діяльності визначають одержання прибутку. Засновники комерційної юридичної особи мають право на одержання визначеної, завчасно складеною угодою, частини прибутку. У випадку, коли некомерційні юридичні особи ведуть підприємницьку діяльність, вони зазвичай не мають права розподіляти одержані прибутки між засновниками. Виключенням із цього правила є деякі види некомерційних організацій, сама конструкція яких передбачає розподіл прибутку отриманого юридичною особою між її членами. Такими організаціями якраз і є кооперативи. Ще однією важливою особливістю конструкції кооперативу як організації, що відрізняє його від інших юридичних осіб, необхідно назвати можливість вільної зміни переліку кількості членів, без стороннього контролю і з імовірною зміною в меншу або більшу сторону величини статутного капіталу, без додаткових реєстраційних дій в офіційних державних органах. Висновки. Таким чином, можна стверджувати, що держава в основному завершила створення законодавчих засад для діяльності кредитної кооперації. Одночасно відзначимо, що у порівнянні з іншими видами кооперації для кредитних спілок створені кращі умови для розвитку. Неможливо не підкреслити і те, що створена система на сьогодні не є ідеальною, особливо з точки зору подальшого розвитку кредитної кооперації – як фінансового локомотиву кооперативного сектору економіки України. В подальшому, українському законодавцю, з метою формування правових норм, які відповідають суті кооперативного підприємства (організації) необхідно закріпити загальне положення, яке б визначало поняття кооперативу як окремої організаційно-правової форми юридичної особи та відображало його специфіку незалежно від виду, відрізняючи кооператив від інших офіційно діючих комерційних та некомерційних організацій.
Література:
Чижевська М.Б. Формальний інститут кредитної кооперації. Науковий вісник Національного університету Державної податкової служби України (Економіка, право): Вип. 1(44)/ Голов.ред. П.В.Мельник – Ірпінь: НУДПСУ, 2009. – С.244 – 249. |
|
|
|
|
© chizhevskaya-marina |