Міжнародний кооперативний рух: генезис та тенденції сучасного розвитку: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 16-17 лютого 2012 р. – Полтава: ПУЕТ, 2012. – С.14-17.

Категорія «співробітництво» у кооперативних дослідженнях

Протягом останніх 150 років проблемами кооперації займалися філософи, економісти, соціологи та інші представники суспільних наук, які знаходилися на різних, іноді протилежних ідейних та методологічних позиціях, що в цілому виглядає суперечливо, особливо з точки зору на кооперацію як процес співробітництва.  

Особливість кооперативної теорії полягає в її яскраво вираженому міждисциплінарному характері. Відповідно до сучасної термінології, перш за все, це політологічна проблематика справедливого устрою суспільства, різні економічні концепції, соціологічні течії та різноманітні історичні дослідження, котрі обумовлені «солідним» віком самого феномену.    

Сучасне суспільство щоденно стикається з явищем кооперації і користується її плодами, однак знання про неї поки що не мають закінченої теоретичної форми, а економічна думка «недооцінює» перетворення кооперативних систем взаємодії в самостійний фактор соціального, духовного і гуманітарного прогресу.

Останні десять років на пострадянському просторі спостерігається жвавий інтерес до кооперативних досліджень, однак рівень теоретичних узагальнень, котрі могли б проявити інституціональні особливості кооперативної форми суспільного виробництва, в цілому залишається невисоким. Якщо співставити масиви знань, які отримані в результаті вивчення проблем ринкової конкуренції, то категорії «співробітництво» як економічній формі, що порівнюється з конкуренцією, в економічній літературі приділяється непропорційно мало уваги. Ситуація, яка склалася, сприяє залученню наукової спільноти для дослідження процесів співробітництва, що може слугувати розвитку сучасної парадигми кооперативної теорії. Досить детально проблеми співробітництва розглянуто в «емпірично підтвердженої теорії колективних дій як науки та мистецтва про взаємодії» [1].

Теорія колективних дій (collective action theory) займає важливе місце в соціальних науках, оскільки пояснює достатньо багато явищ, пов’язаних з виробництвом суспільних (колективних) благ (collective action theory), серед яких – суспільний рух, електоральна поведінка, членство у групах по інтересах і т.п. Колективні дії – це дії, які здійснюються визначеною групою (коаліцією) людей для досягнення того ж суспільного блага. В наш час, крім традиційних матеріальних (шляхи, лікарні), політичних благ (вибори, громадянські свободи), суспільні блага набули такі нові форми як Інтернет, відкрите програмне забезпечення (open source software), файлообмінні системи. Отже, можна констатувати факт існування суспільних інформаційних благ (public information goods). Вважається, що теорія колективних дій є важливою складовою теорії суспільного вибору (public choice theory), сучасний варіант якої належить перу представників нової інституціональної теорії (new Institutional theory). На думку Д.Норта, однією з основних її задач є «аналіз теоретичних основ найголовнішої функції інститутів – вирішення проблеми кооперації між людьми» [2].  Побудовані людьми структури являють собою еволюційний результат успішних мутацій, тим самим входячи складовою частиною в генетичну структуру людини: сюди, наприклад, відноситься вроджена здатність до співробітництва в маленьких групах, що взаємодіють; інша частина цієї спадковості - результат культурної еволюції, що виражається, зокрема, в розвитку інститутів, які сприяють співробітництву більш великих груп [3].

Безпосередній імпульс розвитку теорії суспільного вибору забезпечили публікації А.Бергсона, П.Самуельсона, К.Ерроу, Е.Даунса, Д.Блека, Дж.Бьюкенена, Г.Таллока, М.Олсона, У.Нісканена. За думкою Дж.Бьюкенена, суспільний вибір – це погляд на політику, який виник як наслідок застосування інструментів і методів економіста на колективні або неринкові рішення. Детально ідеї теорії суспільного вибору представлені в роботі «Теорія суспільного вибору» [4]. В основу цієї концепції покладені два методологічні постулати – індивід характеризується як homo oeconomicus, другий – трактування політичного процесу як різновид обміну. Теорія суспільного вибору послідовно дотримується принципу індивідуалізму, котрий покладений в основу теорії раціонального вибору.

Інституціоналісти розглядають раціональність не тільки як принцип максимізації, але й враховують обмеження в часі, коли люди не прагнуть до досягнення найкращого результату, але забезпечують визначений рівень своїх потреб (концепція обмеженої раціональності).   

Аналіз колективних дій передбачає розгляд явищ і процесів з точки зору групи індивідів. Відповідно існують первинні групи – невеликі колективи людей, пов’язані між собою узами емоційної природи – родина, клани і вторинні групи, відносини між якими мають в основному неуособлений характер – організації. На всіх рівнях всередині організації створюються неформальні мережі (зв’язки), їх вивчення не менш важливе для загальної характеристики організації. Культура (навички) взаємодії (співробітництва) визначає рівень внутрішніх витрат функціонування організації. Синергетичний ефект від діяльності організації напряму залежить від рівня співробітництва [5].

Досить довгий час в соціальних дисциплінах існувала думка, що зона кооперативної поведінки в людських спільнотах дуже мала. Спростувати це вдалося Е.Остром, котра довела, що суспільства отримують набагато кращі результати при застосуванні колективної власності. Вона виявила більшість умов і механізмів, які дозволяють людям на практиці добиватися ефективних результатів і навела десятки конкретних прикладів (іригаційні системи, рибні і лісові угіддя в різних країнах). Таким чином, індивіди мають високу здатність до самоорганізації і самоуправління; в більшості випадків локальні суспільства опиняються в такому стані, коли власними силами, без будь-якого втручання ззовні успішно вирішуються проблеми колективних дій [6].

Спираючись на викладене вище, можна зробити попередній висновок про те, що більшість механізмів організації економічного простору мають кооперативне походження. В основному вони народжуються і починають розвиватися за межами ринку, створюючи інституціональну структуру, яка відповідає національним і культурним особливостям того чи іншого територіального суспільства. Вона ж, в свою чергу, слугує сировиною для функціонування конкурентної моделі економіки ринкових обмінів ресурсами, менш чи більш зваженої в кожному конкретному випадку.      

Перелік використаних джерел:

1. Остром Э. Теория рационального выбора коллективного действия. Бихевиористский подход. Обращение президента американской политологической Ассоциации 1997 г. [Текст] /Остром Э.// Вопросы государственного и муниципального управления.  - 2010. - № 1. – С.5.

2. Норт Д. Институты, Институциональные изменения и функционирование экономики. [Текст] / Норт Д. Перевод с английского А.Н. Нестеренко. Предисловие и научное редактирование Б.З. Мильнера.  Фонд экономической книги. – М.: НАЧАЛА, 1997. – 190 с.

3. Норт Д. Понимание процесса экономических изменений / Д.Норт - М.: Издательский дом ГУ-ВШЭ, 2010. - 254 с.

4. Theory of Public Choice: Political Applications of Economics / Ed. by J.Buchanan, R.Tollison. Ann Arbor: University of Michigan Press, 1972; Theory of Public Choice II/ Ed. By J.Buchanan, R.Tollison. Ann Arbor: University of Michigan Press, 1984. Режим доступа: http://www.eco-innovation.net/co-operatives

5. Олсон Мансур. Логика коллективных действий. Общественные блага и теория групп. Пер. с англ. [Текст] /Олсон Мансур - М.: ФЭИ, 1995. - 174 с.

6. Кузьминов Я., Юдкевич М. За пределами рынка: институты Управления трансакциями в сложном мире (Нобелевская премия по экономике 2009 года - Оливер Уильямсон и Элинор Остром). [Текст] / Кузьминов Я., Юдкевич М.//Вопросы экономики. – 2010. - №1. – С. 82.

Чижевська М.Б. Категорія «співробітництво» у кооперативних дослідженнях. Міжнародний кооперативний рух: генезис та тенденції сучасного розвитку: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, 16-17 лютого 2012 р. – Полтава: ПУЕТ, 2012. – С.14-17.